Дев'ять Принців Амбера - Страница 37

Якщо ти принц чи принцеса королівської крові, ти можеш іти крізь Відображення, змушуючи їх змінюватися на своєму шляху, як тобі більше подобається, до тих пір, поки дане Відображення не стане в точності таким, яким ти його бажав бачити, ні більше, ні менше. Тоді світ даного Відображення буде твоїм власним творінням, і ти зможеш робити в ньому все, що захочеш, якщо звичайно не втрутяться твої родичі. В одному з таких світів я провів багато століть, до автокатастрофи.

Другим способом є Карти, створені Дворкіном, Майстром штриха, який зробив їх на нашу подобу для того, щоб члени королівської сім'ї могли підтримувати зв'язок і бачитися один з одним в будь-який час. Дворкін був старим-престарим художником, для якого простір і перспектива нічого не значили. Він намалював фамільну червову масть, яка дозволяла переміщатися до свого брата чи сестри, де б вони не знаходилися. У мене було таке відчуття, що карти володіли ще й багатьма іншими можливостями, про які ми просто не знали.

Третім шляхом був Лабіринт, також створений Дворкіном, по якому міг пройти тільки член нашої сім'ї. Лабіринт вписував того, хто по ньому пройшов, в систему Карт, А вихід з нього давав можливість перенестися в будь-яке місце чи Відображення.

Тепер я знав, що робив Рендом, коли ми їхали на мерседесі в реальний світ. Під час шляху він по пам'яті додавав те, що пам'ятав про Амбер і видаляв те, чого там не було. Коли все встало на свої місця, ми прибули до місця призначення. У цьому не було нічого незвичайного, тому що як і будь-який з нас, він володів знанням, щоби досягти свого Амбера. Навіть зараз ми з Блейзом, кожен окремо, могли б створити Відображення реального Амбера, в якому правили б, і провести своє життя там, сидячи на троні. Але для нас це було б не одне і те ж. Тому що жодне з цих місць не було би реальним Амбером, містом, в якому ми народилися, містом, за образом і подобою якого збудовані всі інші міста, скільки б їх не було в цілому світі.

Тому ми і обрали найважчий шлях — крізь Відображення, і зібралися битися проти самого Амбера. Той, хто знав про це, володіючи владою, міг ставити на нашому шляху перешкоди. Що й робив Ерік. І ми вмирали. Що з цього вийде, зараз не знав ніхто.

Але якщо б Ерік став коронованим королем, це стало б відомо у всіх Відображеннях.

Всі живучі зараз брати, принци Амбера, кожен своїм шляхом мріяли досягти того ж самого — роблячи таким чином потрібний нам вплив на численні Відображення.

Ми проскочили повз кораблі-примари флоту Жерара — Летючі Голландці цього світу — і я зрозумів, що ми наближаємося. Почався відлік часу. На восьмий день нашої подорожі ми вже були близькі до Амбера. Саме тоді і вибухнув шторм.

Море почорніло, над головою стали збиратися хмари, вітрила повисли в недовгому штилі. Сонце сховало своє обличчя — величезне і блакитне — і я зрозумів, що Ерік нарешті нас виявив.

Потім піднявся вітер і — хай вибачать мені цю метафору — буквально вломився в той корабель, на якому я плив. І рвав нас вітер, і била буря — як говорять або говорили поети. Перший же шквал розвернув флагман носом назад. Нас кидало з боку в бік, як гральні кості в руці велетня. На нас накинулися одразу і води моря, і злива зверху. Небо почорніло, гримів страхітливий гуркіт. При першому ударі всі скрикнули, в цьому я не сумніваюся. Я, принаймні, скрикнув. З великими труднощами добрався я по палубі до покинутого штурвала. Я пристебнувся і взяв його в руки. Ерік потирав від радості руки у себе в Амбері, вже тут у мене не було ніякихсумнівів.

Потім я відчув легкий свербіж, почув дзенькіт невеликих дзвіночків і побачив Блейза, ніби на іншому кінці сірого туманного тунелю. Минуло вже п'ять годин з початку шторму. Я не мав ні найменшого уявлення, скільки втрачено людей.

— У чому справа? — Запитав Блейз. — Я вже кілька разів намагався зв'язатися з тобою.

— Життя повне несподіванок. зараз ми пливемо по одній з них.

— Шторм?

— Можеш закласти свої штани. Це не шторм, а його пра-пра-дідусь. Мені здається, ліворуч по борту я бачу якесь чудовисько. Якщо у нього є хоч крапля мізків, воно вдарить об дно корабля… він тільки що так і зробив.

— У нас теж тільки що був шторм, зауважив Блейз.

— І теж пра-пра-дідусь?

— Звичайний. Ми втратили двісті чоловік.

— Вір, кріпися, і давай-но зв'яжемося пізніше, — відповів я. — Годиться?

Він кивнув, за спиною його зблиснули дві блискавки.

— Ерік знає про наші сили, — додав він перш, ніж відключитися.

Мені нічого не залишалося робити, як погодитися з ним.

Минуло ще три години, перш ніж море стало хоч трохи заспокоюватися, а те, що ми втратили більше половини нашого флоту (на одному моєму флагманському судні загинули сорок чоловік із ста двадцяти) я дізнався значно пізніше. Йшов сильний дощ.

І все ж по морю, через Рембо, ми пропливли.

Я витягнув з колоди Рендома.

Коли він побачив, хто говорить, його першими словами були:

— Повертай назад.

— Чому?

— Тому що, якщо вірити Льювіллі, Еріку нічого не варто зараз стерти вас в порошок. Вона говорить, що вам треба було почекати трохи, поки все не уляжеться, і напасти на нього у найнесподіваніший момент, коли він і думати про це забуде — скажімо, через рік.

Я похитав головою.

— Вибач. Але не можу. Занадто багато втрат у нас було, і ми майже біля мети. Зараз або ніколи.

Він знизав плечима, і на обличчі явно відбився вираз, який легше всього описати словами: «Не кажи потім, що я тебе не попереджав».

— А все ж чому? — Запитав я.

— Головним чином тому, що він може керувати погодою.