Дев'ять Принців Амбера - Страница 47

— Досить. Я не маю наміру терпіти більше цього від тебе.

Тоді я потягнувся і навмисно побрязкотів своїми ланцюгами. Крім ефекту, від такої демонстрації, я дізнався, скільки вільного простору знаходиться в моєму розпорядженні. Занадто мало. Звичайно, Ерік вельми обережний.

— Підійди-но ближче і прошепочи мені свої заперечення на вушко, братику, сказав я.

Але він цього чомусь не зробив.

Я був останнім, кого чекали за столом, тому я знав, що скоро настане час того, що має статися.

І я не помилився.

Зазвучали шість труб і в зал увійшов Ерік.

Всі встали.

Крім мене.

Варта була змушена стягнути мене зі стільця за допомогою ланцюгів і з їх же допомогою підтримувати мене у стоячому положенні.

Ерік посміхнувся і спустився по сходах праворуч від мене. Я з труднощами розрізняв його власні кольори під горностаєвою мантією, в яку він загорнувся.

Він став на чолі столу, зупинившись біля свого крісла. Підійшов слуга, встав позаду нього, і виночерпії прийнялися розливати вино по келихах.

Коли всі келихи були наповнені, він підняв свій.

— Нехай вічно будете ви всі жити в Амбері, — проголосив він, — вічному місті.

І всі підняли келихи.

Крім мене.

— Візьми келих, — сказав Джуліан.

— Подай його мені.

Він цього не зробив, але обдарував мене довгим важким поглядом. Тоді я швидко взяв свій келих у руку і підняв його.

Між нами було сотні дві людей, але мій голос рознісся по всій залі, і Ерік не відривав від мене погляду, коли я вимовляв свій тост:

— За Еріка, який сидить на самому кінці столу!

Ніхто не спробував вдарити мене, в той час як Джуліан виплеснув вміст свого келиха на підлогу. Решта наслідували його приклад, але мені вдалося майже допити свій, перш ніж його вибили в мене з рук.

Тоді Ерік сів, дворяни послідували його прикладу, а мене відпустили, і я впав на своє місце.

Почали подавати страви, а так як я був голодний, то їв більше інших і з великим задоволенням.

Музика не замовкала ні на секунду, і трапеза тривала по меншій мірі дві години. За весь цей час ніхто не сказав мені жодного слова і сам я теж більше ні до кого не звертався. Але моя присутність відчувалася всіма, і наш стіл також був помітно тихішим від інших.

Каїн сидів далеко від мене, по праву руку Еріка. Я вирішив, що Джуліан далеко не в фаворі. Ні Рендома, ні Дейдри не було. У залі знаходилося багато інших дворян, багатьох з яких я впізнав, і багатьох вважав своїми друзями, але жоден з них не кивнув у відповідь, випадково зустрівшись зі мною очима.

Я зрозумів, що для того, щоб Ерік став королем Амбера, залишалася проста маленька формальність.

Незабаром так і сталося.

Після обіду промов не було. Просто Ерік встав з-за столу.

У раптово насталій тиші урочисто засурмили сурми.

Потім утворилася процесія, що вела до тронної кімнати Амбера.

Я знав, що за цим послідує.

Ерік встав перед троном, і всі схилили голови.

Крім мене, але про це не варто говорити, тому що мене все одно пригнули так, що і я став на коліна.

Сьогоднішній день був днем його коронації.

Настала тиша. Потім Каїн вніс подушку, на якій спочивала корона. Корона Амбера. Він схилив коліно й застиг у цьому положенні, протягуючи її.

Потім ривком ланцюгів мене підняли на ноги і протягли вперед. Я зрозумів, що має статися. До мене це дійшло у мить ока, і я став боротися. Але силою і ударами мене знову поставили на коліна біля самих сходинок трону.

Зазвучала м'яка музика — це були «Зелені рукави» — і за моєю спиною Джуліан проголосив:

— Дивіться на коронування нового короля Амбера!

Потім він прошепотів мені:

— Візьми корону і простягни її Еріку. Він коронує сам себе.

Я глянув на корону Амбера, що виблискувала на червоної подушці в руках Каїна.

Срібна, з сімома високими піками, на кожному виблискував дорогоцінний камінь. Вона була прикрашена смарагдами, і з боків біля скронь були вправлені великі рубіни.

Я не ворушився, згадуючи ті часи, коли бачив під цією короною обличчя нашого батька.

— Ні, — просто відповів я, і отримав удар по обличчю.

— Візьми її і простягни Еріку, — повторив він.

Я спробував ударити його, але ланцюги були натягнуті надійно. Мені знову дали ляпаса.

— Ну добре, — сказав я врешті-решт і знехотя потягнувся до корони.

Кілька секунд я тримав її в руках, потім швидко одягнув собі на голову і проголосив:

— Я короную себе, Корвіна, на короля Амбера!

Корону негайно відібрали і поклали на подушку. Мене кілька разів сильно вдарили по спині. По залу прокотився шепіт.

— А тепер візьми її і спробуй ще раз, — прошипів Джуліан. — Простягни її Еріку. Послідував ще один удар.

— Добре, — відповів я, відчуваючи, що по моїй спині моєї тече щось мокре і липке.

На цей раз я жбурнув корону з усіх сил, сподіваючись вибити Еріку очі.

Він спіймав її правою рукою і посміхнувся мені, як ніби змусив мене зробити те, що хотів.

— Дякую, — сказав він. — А тепер слухайте мене, всі присутні, і ті, хто чує мене у Відображеннях. В цей день я приймаю корону і трон. Я беру в руку свою скіпетр королівства Амбера. Я чесно завоював цей трон, і я беру його, і сідаю на нього по праву моєї крові.

— Брехун! — Викрикнув я, і тут же чиясь рука затиснула мені рот.

— Я корону себе, Еріка Першого, королем Амбера.

— Довго живи, король! — Прокричали дворяни три рази.

Потім він нахилився і прошепотів мені на вухо:

— Твої очі бачили саме прекрасне видовище за все твоє життя… Варта! Приберіть Корвіна і нехай йому випалять очі! Нехай він запам'ятає всю пишність цього дня, як останнє, що він бачив у житті! Потім киньте його в найглибшу темницю, саме глибоке підземеллі Амбера, і нехай ім'я його буде забуто!